Головна сторінка     Зворотній зв`язок
ГОЛОВНАПРО МУЗЕЙКОЛЕКЦІЇВИДАННЯВИСТАВКИПРЕС-ЦЕНТРКОНТАКТИВІДВІДУВАЧУВІДЕОКонкурс «Подільська палітра»Герої АТО
  Головна » ВИСТАВКИ » Анонс виставок
Виставки
Петро Гончар. Безперервність традицій
Куратор виставки: М. Фролова
Період проведення виставки: 22 Серпня 2017 р. - 24 Вересня 2017 р.

 

В 20-х роках минулого століття досягла розквіту творча школа, яка увійшла в історію українського мистецтва під назвою «бойчукізм» (за ім’ям її засновника Михайла Бойчука). М. Бойчук прагнув поєднати художні традиції високопрофесійного мистецтва Візантії та Київської Русі з самобутньою народною культурою. Зібрав навколо себе однодумців, своїх учнів (Василь Седляр, Іван Падалка, Оксана Павленко та інші), створив школу, яка мала на меті підготувати художників-монументалістів, знання і вміння яких можна було б використати в різних галузях мистецтва. В 30-х роках школа була розгромлена, а Михайло Бойчук, Василь Седляр та Іван Падалка розстріляні у 1937 році.

Принципи бойчукізму продовжують жити в діяльності багатьох митців як в Україні, так і за її межами. В руслі цієї традиції працює і Петро Гончар  художник-монументаліст, живописець, музеєзнавець, генеральний директор НЦНК «Музей Івана Гончара» (з 1993 року), заслужений діяч мистецтв України.

Творчість художника базується на принципах школи М. Бойчука, І.-В. Задорожного та світоглядних формах наївного малярства. «У моїх картинах є формальні речі, що їх «підглянув» чи навчився від наївних мистців. Також я захоплювався бойчукістами, які не так брали з народної течії, як із візантійської іконописної традиції. Разом з тим я виріс у хаті-музеї народного українського мистецтва. Селянська ікона була не тільки на стінах, вона в мені залишилася. Тому не дивно, що і тепер щось народне проявляється в моїх картинах. Коли сідаю працювати, мені дуже кортить малювати «неправильно». Мені хочеться форму зробити «формальною», неправильною, щоб вона не заважала ідеї, змісту сказаного»  говорить художник.

Головні персонажі Петра Гончара  українські хлопці та дівчата, дерева, храми, оповиті мрійливістю, щемливими спогадами. Його манера нагадує стиль народної картини, й художник культивує її свідомо. Його творчі пошуки спрямовані на поєднання двох напрямків  символізму і примітивізму. Примітивізм  мистецтво професіоналів. Наївізмом у свою чергу називають художню стилістику, властиву примітивізму, але втілену вже у самодіяльному мистецтві та роботах художників-самоучок. Наївізм, як художньо-етнічне явище, є дотичним до цінностей національної ідентифікації. У творчості сучасних українських «наївних» митців прослідковується використання прадавньої символіки як вияву родової міфопоетичної свідомості.

Петро Гончар намагається малювати так, як це невимушено роблять діти. Фарби Гончара прозорі, сюжети картин прості та ліричні. Його невеликі за розміром твори з циклу «Весілля» відтворюють фрагменти весільного обряду, в якому і досі збереглось чимало прадавніх елементів. В роботі «Гілечко завиваємо» дівчата в українських строях прикрашають деревце квітами, стрічками, що символізує продовження роду. В роботі «Брат сестру розплітає» зображений хлопчик, в руках якого — напіврозплетена коса його старшої сестрички-нареченої; він ніби благословляє її на подружнє життя, створення міцної родини. А у творі «Аби, серце, з тобою» наречені тримаються за руки, і між ними також деревце  символ новоствореної сімї. Щоб жили в достатку, злагоді і любові. В традиціях народного малярства було писати на картинах вірші, різноманітні пояснювальні тексти. Подібні написи бачимо і в багатьох творах Петра Гончара, як-от віршовані рядки пісні-веснянки на полотні «Ой, весна, ти красна…». Тут знову — зображення квітучого дерева, жіночі постаті в святковому вбранні, все пронизане національним духом: образотворчий, словесний, музичний, танцювальний фольклор — грані одного цілого.

Більшу частину картини у художника заповнює небо. Але якщо небо і не позначене — небом стає земля, трава, стерня та будь-яке тло, наприклад, полотно «Гра в цурки», де на зеленкуватому тлі — чотири хлопчачі постаті з палицями в руках.

Шанобливе ставлення митця до національних обрядів, до родини, до церкви прочитується в багатьох творах, зокрема, і в полотні «Христос воскрес». В центрі картини — пятикупольна церква з жовтими квітами між зеленими банями. На її фоні — українська родина.

 

Петро Гончар осягнув пластику людського тіла у його природних і простих рухах, здобув із оточуючого життя плавні й співучі лінії. Змусив фарби своїх картин світитися внутрішнім світлом, зробив їх прозорими, легкими. Митець знаходиться у розквіті творчих сил, продовжує розробляти свій власний стиль, він легко впізнаваний. В сучасному українському мистецтві його творчість — явище помітне і неординарне.





© 1986-2010 Хмельницький обласний художній музей
Офіційний сайт При використанні матеріалів сайту посилання на сайт музею www.artmuseum.km.ua обов'язкове

Розробка сайту
Студія Спектр