Головна сторінка     Зворотній зв`язок
ГОЛОВНАПРО МУЗЕЙКОЛЕКЦІЇВИДАННЯВИСТАВКИПРЕС-ЦЕНТРКОНТАКТИВІДВІДУВАЧУВІДЕОКонкурс «Подільська палітра»Наші ГероїПублічна інформація
  Головна » ВИСТАВКИ » Архів виставок
Виставки
Виставка творів Людмили та Миколи Мазурів
Куратор виставки: М. Заславська
Період проведення виставки: 9 Грудня 2015 р. - 9 Січня 2016 р.

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Його душа залишається з нами…

У давньому арабському прислів’ї мовиться, що в краплині води можна побачити Всесвіт. Так і в цій невеликій виставці народного художника України Миколи Мазура (лишень 19 живописних і 9 графічних творів, доповнених трьома скульптурами Богдана Мазура) кожен з її відвідувачів може відкрити для себе Всесвіт цього непересічного мистця. Експозицію нинішньої виставки, яка відкривається в День народження Миколи Івановича (народився 9 грудня 1947 р., в документах записаний 2 січня 1948 р.), присвячено пам’яті художника, який вже два місяці знаходиться у потойбічній високості і творчість котрого складає неперевершену сторінку в сучасній українській образотворчості.

Напевно, немає жодної події у вітчизняній історії, яка б не пройшла крізь серце нашого мистця і не знайшла адекватного образного втілення. Цікаво, що жанрової розмаїтості в класичному розумінні в його творчості, починаючи з кінця 70-х років, годі й шукати: немає розлогих краєвидів, відсутні портрети конкретних людей, за виключенням дружини і дітей, і то часом вони вписані в композицію, яка з великою натяжкою може йменуватися портретом. Це ж стосується й історичних картин, адже, за невеликим виключенням, вони не пов’язані з конкретним місцем, де подія відбувалась і конкретними особами. Проте вся творчість Майстра присвячена Україні, її нелегкій долі, її невтомним трудівникам, її родючим землям, її славній і трагічній історії.

За законами експонування виставку найкраще сприймати зліва направо, оскільки зоровий ряд побудований в хронології створення тих чи інших робіт. В першому блоці творів ми знайомимось з красивими і колоритними «Подолянками» з незабутніми «парашутами», яких Микола вперше зустрів на Поділлі, коли за покликом великого кохання приїхав сюди після закінчення Одеського художнього училища, і які залишились назавжди в його пам’яті, виплеснувшись на полотно кількома чудовими картинами. Щедра подільська «Осінь» вихлюпнулась яскравими барвами в наступній картині, а за нею — приємний, затишний і дорогий «Спогад», що втілив згадку про роки дитинства, ніжно люблячу бабусю, спекотне кубанське літо, щедру корівку-годувальницю.

Для того, щоб зрозуміти творчу манеру нашого художника, потрібно вдуматись в його власне тлумачення народження в нього того чи іншого твору: «… часом я бачу його відразу, часом він народжується з деталей. Це таємниця для мене самого. Ідея породжує форму. Якщо я хочу намалювати щось трагічне, то вибиратиму такі форми, фарби та фактури, при яких людина буде отримувати певне потрясіння. Якщо ж у мене є якась світла мрія, то мальовано буде зовсім по-іншому. Чим більше таємниці в творі, чим більше асоціацій виникає, тим краще для картини, адже творення образу — це велика загадка. Художник приходить у мистецький світ, оперуючи образами, якщо він нездатен їх створювати, то він не художник. Цей світ постійно змінюється. Єдине, що стабільне, — це зміни. Тому і в мистецтві весь час відбуваються зміни. Я бачу, як малюють інші художники, мені цікаві їхні картини, я у них вчуся, захоплююсь, але хочу прожити своє життя».

Саме його власне життя прожите і відбите і в «Попелі сподівань», адже тоді, в далекому 1990 ми всі усвідомлювали, що продовжувати жити в «Єдиному і неділимому Совєцькому Союзі» далі не можна. Все своє свідоме життя українець надіявся на себе і на громаду, а «громада», штучно зроблена та ще й підлабузниками й шахраями зраджена, призвела до знищення господаря в роки колективізації, викорінення українського етносу в часи геноциду-Голодомору, винищення нашого народу зайдами — фашистами і «рідними братами по крові» в роки другої світової війни… Все це закодоване в цьому великому і величному триптиху, а заявлена в ньому тема продовжує бути актуальною й нині. Хіба не залишаються такими ж нерішучими, непевними і досить підкупними наші нинішні гетьмани, як і той, що в творі «Метафора», хіба не в «Скруті» знаходяться зараз пересічні українці після «швидких і якісних реформ»? А хіба кращі сини й доньки українського народу через свідомо організовані зіткнення на Майдані під час Революції Гідності і неоголошену війну з сепаратистами і «рєвнітелямі русскага міра» не продовжують відлітати в потойбіччя і ставати «Сузір’ями»? Микола Мазур — справжній деміург, все це не лише передбачив, а й змалював у своїх картинах.

Підкупає щирість, всеохоплюваність, оригінальність і щемкість в емоційному сприйнятті, що відбились в серії робіт, яка подана на виставці в дещо незвичній формі — твори, виконані на звичайному аркуші паперу, збільшені в декілька разів. Це графічні замальовки Мистця, зроблені протягом 20132014 рр., що розкривають останні визначні події для нашої держави — Революцію Гідності і дії патріотів, що свідомо пішли захищати її ідеали. Це було зовсім недавно — лише два роки тому весь світ став свідком, як треба любити свою батьківщину, щоб віддати найдорожче, що є в людини — життя. «Ніч на Майдані», «Барикади», «Палаючі шини», «Вогні Майдану», «Революціонерка» — по цей бік протистояння і «Беркут» — з протилежного боку, а далі — ангели і світлі душі загиблих, що утворюють військо «Небесної Сотні».

Є на виставці ще один твір, виконаний М. Мазуром у 2003 році — «Родина художника». І тут Микола Іванович залишився вірним собі — на великому глиняному глекові, як символі чистоти, істини, рукотворних перетворень і місткості для душі — зобразив своїх дорогих дівчат — єдину кохану дружину Людмилу — пташку з інших світів і геніальну художницю й Оксану — улюблену донечку, зірочку, свою надію і радість. Сина Богдана з чутливими руками видатного скульптора він розмістив поруч з глеком, а себе ввів у високий лівий кут, неначе відсторонивши від щоденності, плинності і буденності…  

На цій музейній виставці представлена лише мала частка того, що встиг створити художник за вік, відведений йому Господом. Залишились поза музеєм скульптурні й монументальні твори по світах і в нашому рідному Хмельницькому. Продовжують пробуджувати відповідні емоції роботи художника, що знаходяться в музейних і приватних збірках. Душа Миколи Івановича Мазура, відбита у мистецтві, залишається жити серед нас…

Людмила Рожко-Павленко
мистецтвознавець
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Людмила Мазур — дорога без початку і кінця

Людмила Олександрівна Мазур, скромна хмельничанка, геніальна художниця, вірна дружина Миколи Івановича Мазура, ніжна матір Богдана й Оксани відійшла в інший світ далекого 2000. Доля їй подарувала лише 52 роки життя, проте її творчий шлях склався досить успішно, хоча все її надбання ще потребує ретельного вивчення. Щоправда, окремі складові її творчості вивчаються учнями гімназій, її витинкарство є предметом розгляду тих науковців, хто досліджує цей вид народної творчості, багато статей і матеріалів їй присвятили співробітники нашого обласного художнього музею.

Нинішня виставка її творів у черговий раз змушує по-новому подивитись на мистецтво цієї непересічної особистості. Сам Микола Мазур називав її мистецтво графікою, такої ж думки і донька мисткині Оксана Мазур, а мистецтвознавець Галина Гірник вважає, що Люда Мазур заснувала новий напрямок у мистецтві, якому важко поки що дібрати назву, адже в основі її творчості лежить практика створення художнього образу з окремих витятих фрагментів кольорового паперу. З останнім важко не погодитись, проте більш ретельні дослідження і час визначать і назву, і напрямок. Найголовніше  вона працювала в річищі сучасного і саме українського мистецтва, підносячи його міфо-поетику, використовуючи народну образність і символіку, а відштовхнувшись від фольклору і традиційних форм, створила свій дивовижний світ, який часом ясно прочитується, а часом манить і зачаровує, вимагає включення уяви, асоціативної пам’яті і певної підготовки.

Під час створення експозиції у її творця Оксани Мазур була думка явити образний світ художниці, який поступово від традиційної для Поділля одинарної асиметричної витинанки призвів до максимально узагальнених форм, які хоча до певної міри й були фігуративними, та все ж таки в них переважала символіка із закодованим глибоким і підчас глибинним змістом. Розмірковуючи на цю тему, Оксана розповідає:«У їхні часи все було класичне, і мистецтво у тому числі. В училищі також вчили класичному живопису. Я бачила мамині ранні етюди, вона цілком могла зробити кар’єру живописця. Але вона шукала себе, чогось, що відповідало б саме їй. І згодом відмовилася від традиційного класичного підходу. Створила щось нове. І чим довше я вивчаю її творчість, тим більше розумію, що вона була геніальною художницею, зі своїм унікальним баченням світу. У її картинах українське мистецтво, яке не сплутати ні з якими віяннями чи течіями, країнами чи національностями».

Загальновідомо, що давні міфічні образи завжди використовувались в образотворчому мистецтві з символічною, алегоричною чи метафоричною метою. Вони й тепер продовжують цікавити сучасних митців, які не зраджують українській ментальності, протягують незримі ниточки між теперішнім і давниною і таким чином зберігають безперервність традицій. Одним з найбільш яскравих і найбільш універсальних міфічних образів був образ Світового Дерева. І якщо в ранніх роботах ми могли побачити й саме дерево і навколишній світ біля нього (зокрема, воно використано в творі «Вечірня мелодія»), то в представлених на цій виставці роботах воно або перетворюється на квітку, красою якої захоплюються і звірята, і пташата («Польова квітка»), або оголене й незатишне стає частиною споруди і доповнює сумну оповідь про невеселі спогади дитинства («Спомин»), або в нестримному леті сухих гілок нагадує про біблійну драму, що розгортається в творі «Спокуса ІІ», де ми можемо побачити також один з образів української демонології. За образним ладом сухе і безлисте дерево символізує і біду, і самотність, і печаль. А ось шати двох жіночок, що йдуть зі свічками («Дорога до храму»), неначе вишиті яскравими зеленими вітами, отже життя продовжується, якщо є дорога, що веде до храму. Ці елементи додають названим творам глибокого філософського змісту.

Залюблена в Божий світ з його деревами і травами, птахами(«Політ») й тваринами («Звір» — ненажера, якому все мало й мало, чи не нагадує він нам когось з нікчем-людисьок?), вона ясно і лаконічно зображує ліс («Сюжет ІІ») і морське «Узбережжя», і чудові «Мушлі», і навіть… «Сумні думки». Ви могли собі уявити, що такий непевний і безрадісний стан і настрій можна передати лишень накладеними одна на одну овальними формами певного кольору, підкладкою яким стає величезна чорна пляма?! Досить красномовною є й «Присвята (Марії Приймаченко)», адже ця геніальна художниця була одним з авторитетів для Люди, хоча наша мисткиня обрала зовсім іншу мистецьку образну мову.

Філософія творчості Людмили Мазур пов’язана не лише з формою, кольором, але й звуком. Як вона говорила мені: «…часто в мене певною спонукою для емоційного вираження в творі є певний звук. Він в мені бринить, я його чую, він змушує мене шукати відповідність у формі, ритмі, кольорі. Інколи буває так: наче щось всередині вибухнуло — звук голосний, різкий, важкий. Потім поволі затихає, згасає. Це як якійсь розлом, розчахнутість. А потім поступово відходить, відлітає. Ось в роботі «Куди ми йдемо?» мені хотілось саме це показати. Звук ще бринить і люди в цьому густому гарячому кольорі. Хтось ще рухається, хтось затих, слухає. Відлітають душі, життя, і сам летиш, не знаючи, куди. Червоний колір тут, підтриманий жовтогарячим, дзвінкий, соковитий; чорний — густий, глухий. Я не дуже люблю колір сам по собі, бо він спонукає до чогось, провокує до певного рішення. На душі є щось, що не можна висловити, а колір спонукає до сумної, тяжкої роботи. Тому й шукаю відповідності в кольорах, щоб передати звуки, що живуть в мені. Іноді думаю, дарма, що не знаю музичної грамоти, писала б музику, було б краще. Бо так чітко звучать і живуть в мені звуки і тому дуже часто поштовхом до початку нової роботи є певний звук».

Колись в нашій розмові про колір Люда зауважила: «…сам по собі колір для мене не є головним, бо він великий провокатор. Знову хочу наголосити, що все йде від стану душі; від нього залежать і кольори, що сама рука обирає. В моїх роботах ви можете побачити багато темного, чорного, як і багато червоного. Може, тому, що чорний і червоний — вони однакові (і тут, звичайно, не співпадає з піснею «Два кольори»). Колір може бути і сумним, і веселим, дивлячись, як його поєднати з іншими. Червоний — страшний, тривожний, драматичний, а може бути і радісним, дзвінким і очищаючим...»

В роботі «Політ» червоний колір в середньому його стані в обрамленні білого тла, блідо-сірої і світло-білої площин, підсилений чорним, викликає почуття сили, упевненості в собі, цілеспрямованості, рішучості. Цей же по тону червоний в абстрактній композиції «Без назви», змікшований тим же сірим, чистим жовтим, різними відтінками бежевого і коричневого, стає теплим, повідує про добру енергію, радість. Музично цей колір нагадує звук фанфар з призвуком труби. Може, тому мені самій подобається ця робота, що виникла ніби спонтанно, бо вона несе певний заряд оптимізму».

Сподіваюсь, все описане вище і розказане самою художницею, ви відчули й побачили. А закінчити свій матеріал про Людмилу Мазур хотілось би словами друга родини Мазурів, незабутнього Олександра Климчука з вступної статті до каталогу творів художниці: «Мінімалізм засобів — максималізм думки. Вишукана мова, власний стиль, «світ широкий». І ще його ж: «Фігуративність виводила простір за межі, чітко фіксовані рамкою: людина, коли вона Людмилін персонаж, іде і йде в глибінь осягнення себе й вічності; дорога без початку і кінця; судний шлях всіх і кожного».

Людмила Рожко-Павленко
мистецтвознавець

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 





© 1986-2010 Хмельницький обласний художній музей
Офіційний сайт При використанні матеріалів сайту посилання на сайт музею www.artmuseum.km.ua обов'язкове

Розробка сайту
Студія Спектр